День Ч

Прямо з мого потягу "Львів-Київ" ми з Вікою поїхали забирати Pathfinder в Черкаси. Нагадаю, що машина була після офіційного сервісу, де їй зробили все (крім датчика ABS, але я вже домовився замінити його у Львові).

Тому ми чекали приємну зустріч з новою для нас машиною. До того ж, хазяйка була дівчина дизайнер, тому я очікував, що в машині буде естетичний порядок та краса.

Ми зустрілись з хазяйкою в центрі Черкас та поїхали слідом за нашим майбутнім Pathfinder в сервісний центр МВС на оформлення.

Мене насторожив чорний дим з вихлопної труби. Я подзвонив хлопцю в Nissan, що робив передпродажку, але він переконував що то нормально для старих дизелів. Десь с цього моменту я почав сам з собою подумки розмовляти заспокійливо. Типу "та все буде добре, не сси". Перші півгодини воно навіть працювало

Виявилося, що ми ми спізнилися, наш талон анулювали, тому в нас було пару годин. І ми нарешті вперше опинилися  поруч з машиною і почали огляд. Мої мантри і самозаспокоєння як рукою зняло, бо внутрішній голос, що все тихіше шепотів "не сси", був вже не чутний в хорі думок "це песець, яка підстава, біжи звідти":

1. Підм'яте заднє крило. Не критично, але неочікувано. Також ми побачили трохи косий задній "кенгурятник", але не критично. По кузову взагалі стан був неідеальний, але то постійна хвороба Pathfinder, я лише дуже здивувався, чому сервіс взагалі нічого не сказав. Певно думали, раз машину купує військовий, нафіга йому взагалі кузов.

2. Салон - це просто трагедія. Відламані ручки бардачка, все подряпано і обідране. Я не розумію, як можна використану жувальну гумку пхати в підлокотник та попільничку. Вирвані дроти відеосистеми стирчать з усіх боків. Сидіння, кермо - все в пилюці, жирі та бруді.

3. Вирване дзеркало заднього виду (це єдине, про що хазяйка попереджала), але вона казала що є нове дзеркало, "правда не оригінальне". Щоб ви зрозуміли, неоригінал виявився дзеркалом на присосці, яке схоже знайшли на смітнику.

4. Тріснуте лобове скло.

5. Не відкриваються задні праві двері, на яких ще стоїть дитячий блок. Довелося одразу поїхати на сервіс, щоб вони хоча б розблокували для відкривання зсередини. Бо про зовнішню ручку вони спочатку сказали "дивно, не було такого", а після розблокування сказали "там вже хтось лазив, швидко зробити не зможемо"

6. Коли ми почали їхати на сервіс, і я сів за кермо, при необхідності "дати газу" машина випускала ззаду страшну завісу чорного диму розміром з автобус. Сервісніки сказали, по-перше, то не ваша проблема, а тих, хто їде позаду (ненавиджу такий підхід), а по-друге, "дівчина їздила, не газувала, тож будете їхати по трасі - все прогорить і дим зникне". Певно хтось вважав, що це мені бонус - гарне маскування, бо якщо дати газу, то можна в цьому диму гарно заховатися.

7. Чогось один раз не спрацював стартер, але хозяйка сказала, що треба не одразу тиснути старт, а через пару секунд, і далі це не повторилося. Внутрішній голос тупо мовчав, тримаючи пальці, що то не повториться.

8. На бачку омивача не було кришки, він був просто заткнутий мочалкою для миття посуду. Ну буває таке, воно ж не впливає ні на що. Правда ж?

9. Не працювала одна лампочка в фарі.

Що ще більше бісило і роззброювало одночасно, це реакція хазяйки. Вона намагалася робити вигляд, що привезла нам ідеальну машину, а що не відкриваються двері чи не працюють сидіння, вона перший раз бачить. Дивно, що вона попередила про відсутність дзеркала і монітора на стелі, а не сказала: "як так, щойно було тут". Оце був би апофеоз.

Але і так після всіх цих пунктів мій організм вже увійшов в якийсь автономний шоковий стан. Я дивився на свою Віку і бачив, що вона в такому ж самому "треш-шоці", як і я.

Варіанта було два:

Або викинути 20к на передпродажку, 500$ завдаток, дефіцитний час, та їхати назад без авто.

Або спокійно все зважити:

1. Треба прийняти, що скоріш за все будь-яка стара машина не буде схожа по стану на мій Lexus чи Вікін Juke.

2. Я вже вклав в покупку машини і приведення її в гарний стан ~1000$, альтернативних оголошень на ринку немає, тож, всі інші варіанти можуть бути ще гірше.

3. Все одно машина для служби, точно десь подряпають автоматами або залізяками, тому якщо машина буде їздити надійно (як усі обіцяли), то зовнішнй  вигляд вбитого насмерть салону можна пережити.

Тож, корч є корч, що від нього чекати. 

Результат:

Я оформив машину на себе і вирушив в бік Києва. Але на під'їзді до Києва в корча вимкнулася турбіна. Машина просто перестала розганятися і я від Борисполя тошнив 70кмч по автобану, слухаючи внутрішній голос, який з просто "не сси" почав казати "Чувак, не сси, ти це вивезеш. Назад дороги вже немає. Ти сильний, тебе це скоріш за все не зламає, але це не точно"

У наступних дописах я розповім, як корч втратив ім'я "корча" та став "малюком". Тож, далі буде.

А наостанок - порада.

Якщо купуєте авто для службових задач, а не прямо на нуль, то нікому не кажіть, що то машина для військових. Бо всі одразу вважають, що усім реально похер на це авто. Що воно має поїздити максимум тижні 2-3, має бути в жахливому стані, аби рухалося. Краще кажіть, що все життя мріяли купити позашляховик возити родину на природу. Може тоді вам зроблять передпродажку на совість, або ж чесно скажуть, що машина в дуже неохайному стані.