Все йде за планом

Мені завжди подобалося завчасно планувати. Я легко купував квитки за 6-9 місяців наперед, в мене майже завжди було десь 3-4 вже проплачені подорожі в календарі. Як підтвердження цих слів можу сказати, що за перші три місяці війни в мене «згоріло» 5 передплачених поїздок, дві з яких були у Буковель на лижі, а крім лиж я планував з’їздити ще до Швейцарії в березні, Швеції в квітні та Чехії у травні.

Я легко домовлявся про зустрічі хоч на декілька тижнів наперед і завжди дивувався, якщо мене перепитували "чи все в силі".

З початком війни все рухнуло. Моя схема була проста - невизначеність сягнула такого рівня, що планувати щось навіть на тиждень вперед стало недоцільно. Тому аби не поїхати дахом, я перейшов на принцип особистого розкладу під назвою "я маю план на наступну добу". Це дійсно працювало дуже добре. Мозок не втомлюється від бескінченних прорахунків варіантів, які вже до вечора стануть нереальними. Звісно, це не стосувалося рішень стосовно бізнесу, там усі варіанти ретельно прораховувалися.

Доречі, план на добу допоміг впоратися з панікою у родини, коли вони по черзі приходили і питали "а що далі". Найгірше, з чим зіштовхується людина у критичній ситуації - це невідомість. Тому я відповідав, що детальний план на наступну добу усім відомий, а завтра проговоримо подальший план. Це дозволило створити ілюзію контрольованості ситуації. Типу "все їде за планом".

Я так призвичаївся до графіку "план на добу", що коли мені випадково був відомий мій план на дві доби підряд, це було дивне відчуття

А потім я потрапив під мобілізацію. І мій добовий план перестав працювати. Бо ти ніколи не знаєш, що відбудеться навіть у найближчі декілька хвилин. Були моменти, коли я просив організувати онлайн зустріч за 15 хвилин, і не міг на неї приєднатися, бо вже був зайнятий. Для людини, яка звикла планувати на півроку вперед, це дійсно шок.

Тому зараз я не підтверджую нічого зазделегідь, завжди додаю до обіцянок "по можливості" та кажу, що можу у будь-який момент відключитися від зустрічі.

А от кульмінацією непердбачуваності став такий випадок на полігоні: після прийому їжі я запитав в командира, чи є півгодини вільного часу, аби зайнятися власними справами. Отримав відповідь "півгодини гарантивано є". Пройшов 10 кроків, і позаду почув "шикування о 14-й годині!". Подивився на годинник, а на годиннику – 13:58.

Тому, якщо вам треба експерта по стилю "живи теперішнім моментом" - можете сміливо звертатися до мене.

Львів, 10.06.22