Полігон

Кожен раз, коли цивільні кажуть «Дякуємо воїнам, що захищають нас на фронті», у більшості випадків не розуміють, що насправді там відбувається. Я також цього не знаю, але можу зробити свої невеличкі висновки з мого тижневого перебування на полігоні.

Чому я кажу, що не розумію – тому що нас не обстрілювали реальними снарядами, а 300-ті та 200-ті в нас були не справжні.

Просто поділюся своїми враженнями щодо реакції організму звичайної людини на стресову ситуацію. Якщо помножити все, що я пишу, в багато разів та додати реальні обстріли та втрати, можна спробувати уявити, за що саме нам усім треба дякувати воїнам ЗСУ.

А поки просто спробуйте це приміряти на себе.

Уявіть, що ви самі просилися поїхати на полігон пройти курс злагодження, аби бути краще готовими, пристріляти зброю, та хоча б просто згадати, як взагалі стріляти. Бо ніхто з вас не стріляв з АК більше трьох патронів.

Але ви не думали, що часу на збори буде лише 40 хвилин. Збирати вас будуть усі, але ви, звісно, купу всього забудете взяти, наприклад, туалетний папір (бо ви ж давно звикли, що він всюди є). До того ж, ви думаєте, що їдете на 3 дні (вам так сказали, тому чисті речі ви збирали на 2 ночі), а одразу після приїзду дізнаєтеся, що це днів на 6, може й більше. А тепер подумайте, що з хлопцями на передку, які не бачили душ багато тижнів і не мають можливості випрати футболкии, труси та шкарпетки. Ви зрозумієте, що вологі серветки рулять, і почнете їх передавати на фронт зі шкарпетками і трусами.

Умови, в які ви потрапите будуть не такі, як ви очікували. Припустимо, вам пощастить, і будуть не намети, а казарма. Але я скажу, казарма для звичайної людини це челендж. 150 чоловіків після 10 годин активного бігу по лісу, спітнілі та брудні, усі разом створюють неповторний шарм на звичайних дерев'яних нарах де усі лежать вповалку.

Повірте, соромитися різкого запаху власних черевиків ви припинете десь за 3 дні.

Погода буде не завжди сонячна. Уявіть, що приїхали в дощ, усе пливе під ногами, кожна тривога - це стрибки поміж фонтанів бруду з-під кинутих у калюжі палет. Чистим не вийде ніхто. Доречі, соромитися брудних черевиків, штанів та бушлатів ви припинете першого ж дощового вечора. Роздягатися не буде коли, тому спати доведеться в чому є. Краще закатати брудні штани знизу нагору брудом всередину, так хоч спальник буде трохи чистіший.

Жодна спроба гарно відчистити бруд не буде вдалою. А найкраща спроба обов'язково завершиться звуком тривоги і черговим бігом по брудних стежках.

Бажаю вам вдачі, як була у мене - якимось дивом я придбав нові берці за 2 дні до виїзду. Якби не це - або стер би кирзовими чоботями собі ноги до колін, або бігав би у старих розірваних з вологими ногами. Нове якісне взуття - це просто казка. Ніколи не економте на взутті.

Ви будете налякані кліщами з хворобою лайма і постійно оглядати себе, тому що хлопець, який два дні був "норм", сьогодні поїхав у швидкій до лікарні. Але насправді у вас вилізуть геть усі відомі й невідомі вам хвороби. Спочатку алергії, гастрити, спина, шлунок, тиск, подразнення шкіри, і все, що ви зможете пригадати за своє життя зі школи. У хаотичний послідовності. Майте на увазі, першими у цій послідовності хвороб будуть ті, що швидше всього зникнуть. Тому реально треба бути спокійним при першій хвилі (а паніка буде), і уважним до другої хвилі ваших рецидивів.

Рекомендую таскати з собою максимально повний перелік ліків. Я, наприклад, останні 2 вечори пив фервекс (ліки від усіх хвороб) не від простуди, а тому, що просто починав алергічно задихатися.

Чайник, який ви візьмете, вам не знадобиться, як і електричний обігрівач. Бо електричний автомат не витримує, тому після перших спрацювань запобіжників на усі потужні прилади у розетках накладуть мораторій. Тож, єдиний чай у вас буде з польової кухні. Якщо ви п'єте чай без цукру - там це буде вже в минулому. Ще ви забудете всі свої кулінарні вподобання. Риба з сосискою та курячим паштетом в одній тарілці з кашою - це дійсно буде смачно.

Ви не зможете підкачатися заздалегідь. Кріпатура буде в таких неочікуваних місцях, що ви здивуєтеся, що там взагалі є м'язи.

І зрозумієте, що не існує жодної фізичної вправи на ці групи м'язів, крім полігону.

Ви дізнаєтеся, що таке внутрішня енергія, будете фізично відчувати, наскільки заряджений ваш внутрішній акумулятор і як поповнювати запас енергії. Наприклад, мене "вимикало" весь день, а замість вечері я просто впав на нари і проспав рівно 12 годин. І лише так відновився. Ознака низької енергії - ви шукаєте будь-яку поверхню, де можна присісти, хоч би на 20 секунд. Якщо розмір поверхні дозволяє - одразу лягаєте на неї. Ознака високої енергії - Ви можете щиро засміятися.

Спочатку вам буде здаватися, що інструктори над вами знущаються. Але потім ви будете їм вдячні. Наприклад, розвернуть бойову лінію прямо у зрізану купу гілляк, і ви будете там колотися гілками, і все одно не зможете пролізти. Або ж посадять інструктора Юлю, до якої треба лежачи тягнути пораненого, прямо за БТРну колію, повну брудної дощової води. Ви спитаєте "там же ж багнюка, давайте посунемо на 5 метрів на сухе місце", а вам скажуть, що "Юля сидить саме там, де має сидіти".

Умовним пораненим, якого треба нести кілометр, вони виберуть самого важкого бійця з відділення. І замінити його не дозволять. А якщо їм будете ви, не радійте. Коли вас несуть, це і фізично важко, а морально - просто пекло. А коли вас принесуть, інструктор скаже, що несли не 10 хвилин, а 20, бо оминали розтяжки, тому ви вже померли. І вам стане прикро, що вас не кинули одразу, а тягнули даремно.

Імітації не працюють. Тому розтяжки мають бути не фіктивні, а учбові (вибухають, але не вбивають). Це стосується також збирання і кидання гранат. Зовсім інші емоції і інша ціна помилки, коли будете збирати реальний запал, який може вкоротити пальці на руці.

Я радію, що ми замінили фразу інструктора "дивись, ти розтяжку тягнеш за собою" на 5 ящиків страйкбольних гранат, що реально вибухають, якщо зачепив. А як всі одразу дистанцію почали тримати!

Це далеко не всі емоції і події, але та мала частина, яку можна розповісти. Наостанок про те, звідки з'явилася подяка інструкторам. Висловлюю лише власну думку.

Після досить короткої тижневої підготовки стало зрозуміло, що:

• Ніхто тепер не дивиться, наскільки чиста поверхня, куди треба падати під час крику "контакт", не біжить туди, де чистіше, а падає там, де стоїть, хоч у калюжу.

• Не соромно мінятися, коли вже важко нести пораненого. Тому і відстані такі, аби кожен переміг в собі цей сором бути втомленим.

• Усі ситуації, коли люди не слухалися командира, приводили до колапсу. Усі ситуації, коли командир не слухав людей, також приводили до колапсу. Тому треба злагодження. І зрозуміло, що на це треба місяці, а не дні.

• Засоби захисту важливі. Рукавиці - це не модний аксесуар, так само, як окуляри і наколінники. Так само, як і взуття, як і правильний одяг.

• Відповідь "я нормально" на 6й день означає геть не те, що в перший. І фізично, і емоційно, і енергетично.

• У екстремальних умовах усі характери розкриваються значно швидше і яскравіше. Хочеш краще впізнати людину - тягни в максимальний екстрим.

І важливе - дуже незвично повертатися в цивілізацію, де люди їдуть на скутері до кафе випити пива, а ти дивишся на них, як на інопланетян. Я відходив після полігону декілька днів, але повністю таким, як раніше, вже не стану. Як же ж важко це робити воїнам на передовій.

Тому фраза "дякуємо ЗСУ" не має бути шаблонною. За нею є багато того, що більшість з нас навіть не може уявити.

Львів, 14.05.22