Про мову

Напишу лонгрід про мову. Бо почалися рецидивні приступи російськомовності. Спойлер - ближче до кінця буде і про секс. Сподіваюся, не усі поскролили в кінець. Так от, спочатку власне про мову.

Я русскоговорящий українець. Це спадщина радянського союзу.

В мене десь до 8 класу звичайної харківської школи було 5 уроків на тиждень російської та 1 урок української, де вчителька тупо казала нам "в українській мові лише одне правило - "как сльішится, так и пишется". Поєтому диктовать я буду медленно".

Мені дуже хочеться подивитися чи почитати якусь документалку про тих людей, які не дозволили повністю прибрати українську мову зі школи, бо інакше б я просто не знав би про її існування.

Бабуся та дідусь по маминій лінії були з україномовних родин, але вони мене дуже любили, тому розмовляли зі мною російською, бо розповідали страшні історії, що україномовних людей не призначали на керівні посади лише тому, що вони були україномовні. І це щира правда. А вони бажали мені розвитку. І постійно це згадую і намагаюся, як лише можу.

Так от, в Харкові в мене не було жодної людини, яка б розмовляла українською, серед однокласників, одногрупників, знайомих, знайомих знайомих, друзів батьків і так далі.

99.98% книжок я прочитав російською. А прочитав я дофіга і більше, сотні тисяч сторінок. Мій денний рекорд - одна товста книга Стівена Кінга на 400 сторінок(і це без володіння технікою скорочитання).

А так, в середньому, я читав книгу за пару тижнів. Зараз немає значення, що саме я читав, ви ж розумієте, що не бульварні романи. Я про кількість російськомовних синонімів, крилатих фраз, аналогій, відсилок до першоджерел, жартів і трагізмів, які в перекладі ніяковіють. Як, наприклад, фрази типу "тварь я дрожащая или право имею" в принципі не можливо перекласти без втрати 99% контексту і сенсу.

Перша моя спроба перейти на українську відбулася вже у Києві у 2004 році під час помаранчевої революції. Я чесно намагався говорити українською, правда, лише з бізнес-партнерами західніше Тернополя. Вони дуже дивувалися, казали, що в мене угорський акцент, сміялися, але не просили перейти на російську.

Це тривало не довше 2-3 тижнів. Бо було важко, усі навкруги говорили російською, ніякого ефекту від моїх страждань не вілчувалося. І це не поетичний термін, а реальні 2-3 тижні, бо про Арестовича тоді ще так масово не знали🤣🤣

Ну хоч я тоді перейшов повністю на україномовні інтерфейси в усіх гаджетах. І з тих часів ніколи не встановлюю на власні гаджети російську. Або українську, або англійську.

Якщо дочитали досюди, змінюйте одразу мову системи і ноуті, смартфоні, смарт-ТВ та будь де на українську або англійську. Спочатку буде дивно, але звикнете. І прискорите появу україномовних прошивок.

Чому це важливо? Тому що сотні раз чув особисто на перемовинах від великих корпорацій типу Microsoft, Google, Apple, Asus, Sony, що українська мова не потрібна, бо встановлена в Україні лише на 3-5% гаджетів. А я з 2004го вірю, що потрібна.

Під час майдану у 2013му почало з'являтися значно більше людей навколо, хто принципово розмовляв українською. В мене з'явилося друге дихання. Десь в інеті я прочитав дуже корисний пост, який допоміг мені в українізації. Перекажу по пунктах, бо вже не знайду його.

Важливо! Для бажаючих перейти на спілкування українською треба рухатися послідовно від 1 до останнього, не поспішаючи вперед, не пропускаючі етапи і найважливіше - не повертаючись назад.

Як перейти на українську:

1. Змініть мову інтерфейсу в усіх ваших гаджетах. Якщо нема української - вважайте, що рідної мови нема і ставьте англійську. Пріоритет на українську також стосується мови сайтів, додатків, ігр, фільмів і т.д.

2. Перейдіть на короткі відповіді українською, коли вам задають стандартні запитання в сфері обслуговування чи в коротких формалтних побутових репліках. Навіть якщо питання поставлено російською. Типу "которьій час? - за 15 десята".

3. Почніть задавати короткі побутові питання українською. В магазині, заправці, сфері обслуговування, в ліфті чи під'їзді. Якщо раптом необхідий складний діалог, можно тимчасово вертатися на російську.

4. Якщо в вашому оточенні є знайомі, які спілкуються українською - спіокуйтеся українською у відповідь. З російськомовними поки можна спілкуватися як раніше.

5. Перейдіть на українську з усіма. Спершу в текстових уаналах (повідомлення, листи), потім у розмовах. Якщо співрозмовник розмовляє з вами російською, відповідайте українською. Звісно, якщо співрозмовник з України і розуміє вас)

6. Перейдіть на українську в публічних виступах, інтерв'ю, промовах. Чесно скажу, що і мене цей пункт виявився перед четвертим. Але я, при можливості виступати російською, завжди лінувався і обирав російську. Тепер перейшов повністю.

Після мого інтерв'ю для "Большой рьібьі" декілька друзів сказало, що вийшло круто, певно тому, що воно було російською та мені не доводилося підбирати слова, усе було дуже "просто і живо".

А от словниковий запас українською дуже страждає. Я можу легко грати синонімами російською, підставляючи потрібні для посилення змісту, але не вмію того ж самого українською.

Це сильно бісить. Настільки, що хочеться забити і повернутися на російську.

А ще є високоемоційні теми, де перехід вдається найбільш важко:

Секс. Для мене особисто зміна мови в сексі робить все якось настільки незвичним, що відчуваєш себе якимось несправжнім. Ніби це не ти.

Гнів. Важко одночасно кричати та думати, як правильно вжити потрібні слова.

Важкі перемовини. Інколи відтінок фрази здатен змінити сутність і призвести до бажаного результату. Так би мовити, провести перемовини по лезу бритви до потрібного результату. Мова, як зброя, має бути бездоганною. Лише тепер я розумію, як топорно (ну несокирно ж) виглядають перемовини англійською, якщо це не рідна мова для двох сторін, і словниковий запас в усіх критично низький.

Усі попередні спроби у 2004, 2014 так і скінчилися нічим саме з-за якихось високоемоційних моментів, а далі все пішло нанівець і я повертався до російської.

Але зараз є й пару позитивних моментів:

1. Коли треба розмовляти російською (з іноземцями з країн СНД, наприклад), я за звичкою перестрибую на українську, як голосом, так і в повідомленнях. Значить, не все втрачено для споріднення з мовою.

2. Нові знайомі, яких під час війни з'явилося дуже багато, дивуються, коли дізнаються, що я повністю спілкуюся українською лише з 25 лютого. Або брешуть, що здивовані, або ж в мене вде потрохи виходить.

Інколи зранку я прокидаюся і намагаюся згадати, якою мовою мені наснився сон.

Або ж, коли задумаюсь про щось, раптом здригнуся від питання до себе - а якою мовою я щойно думав?

Цікаво, скільки треба років, аби наздогнати українську до рівня російської. По рівню грамотності, словниковому запасу та відчуття рідної мови без внутрішнього сумніву. В мене немає відповіді.