Цивільні

Сидіти цивільним людям біля лінії фронту – це не героїзм. Вся стрічка у фейсбук останнім часом "допоможіть знайти людину, нема зв'язку 2 тижні". Сам пережив це з мамою та тіткою, нікому не побажаю такого.

Я усіх закликаю не наражати себе на безглузду небезпеку та переміститися на захід подалі від потенційної окупації чи лінії бойових дій, особливо дітей та жінок. Можливо, навіть у Європу.

Так, поїхати з дому це дуже важко як емоційно (стан біженця, відчуття зрадника), так і організаційно (шукати де ночувати, жити без звичних речей та умов), але ця важкість - це ваша плата за те, що вас не треба буде потім евакуювати, робити для вас гуманітарні коридори, підвозити їжу та воду. Плюс – ви не станете живим щитом для окупантів.

Багато хто мене хейтить за таку позицію. Крім тих, хто дійсно пережив жах під обстрілами протягом декількох діб, без світла, води, зв'язку, або ж хто ризикуючи життям, прорвався з окупації. Вони цілком підтримують і кажуть, що даремно не поїхали раніше, поки це було відносно безпечно.

Багато хто каже, що нікуди не поїде, бо хочуть сидіти вдома. Так от, просто сидіти вдома і нічого не робити, це зовсім не героїзм.

Працюєте віддалено - віддаліться з роботою на захід. Тимчасово не працюєте - їдьте шукайте роботу в тилу.

Є купа роботи у волонтерських центрах, плюс – триває переїзд підприємств на захід, де будуть потрібні робочі руки.

Є й виключення - наприклад, якщо ви в ТРО чи фізично працюєте на забезпечення ТРО чи Армії. Або ж готуєте їжу для військових, чи розвозите ліки, чи допомагаєте беззахисним людям. Тоді ви на своєму місці на передовій.

Але прошу робити це свідомо та берегти себе.

Львів, 28.03.22